Біблійна концептосфера як складова частина ідіостилю Тараса Шевченка та її ревербалізація в українських біблійних перекладах

Анотація

У статті запропоновано аналіз українських перекладів Святого Письма крізь призму Шевченкової метабіблійної образності. Опосередкованою ланкою між Біблією – прототекстом і біблійними метатекстами є національні переклади Святого Письма, що визначають специфіку формування національних біблійних концептосфер унаслідок численних девіацій давньогебрейського та грецького першоджерел. Наслідки такої варіативності універсального спостерігаємо як у національній фразеології, так і в індивідуально-авторських інтерпретаціях Книги Книг. Пропонуємо термін рекурсивна девіація для визначення вербалізаціїї біблійного концепту в національних біблійних перекладах під впливом художнього метабіблійного інтертексту. Невіддільною складовою української біблійної концептосфери є  метабіблійні твори Тараса Шевченка, про що, зокрема, свідчить використання їхніх образів у перекладі 1963 року, відомого під назвою “Римська Біблія” та у першому повному перекладі Біблії українською, виданого Британським Біблійним Товаристом 1903 року. Головним джерелом вербалізації біблійних концептів для Т. Шевченка слугувала церковнослов’янська Єлизаветинська Біблія 1751 року, однак актуалізовані біблійні концепти завжди нашаровували національно-забарвлені смисли і доповнювалися новими структурними (наприклад, заперечна форма -не “неситий”) і лексичними (наприклад, лексема “лютий”) вербалізантами. Отже, для українців рекурсивним біблійним інтертекстом стала творчість Тараса Шевченка. Характерною ознакою його ідіостилю є вербалізація біблійних концептів через накладання біблійних і національних смислів. Стаття постулює необхідність  осмислення Шевченкової поезії як цілісного біблійного інтертексту, що не лише інтерпретує національний біблійний канон, а й творить його.