Стилістичні особливості кириличних графіті домонгольської доби Софії Київської

Анотація

Розглянуто деякі графіті в інтерпретаціях В. Німчука та С. Висоцького. У статті аналізуються сучасні уявлення про лінгвостилістику літератури Київської Русі, що тісно пов’язані з традиціями наукового вивчення самого цього красного письменства. Тобто, у даному випадку своєрідність поняття про літературну мову відбиває своєрідність уявлення про давньоруську літературу, що не є в жодному разі «художньою літературою» сучасного типу, або fiction. Відповідно і обсяг матеріалів, що мають слугувати для вивчення стилістики літератури Київської доби, чітко визначається своєрідністю наукових уявлень про саму цю літературу і про літературну мову, якою вона створюється. Наведені міркування змушують нас запропонувати як допоміжний «вимірювач» для дослідження стилістики літератури Київської доби критерій відбиття чи відсутності в текстах певної поетики. Як відомо, явище поетики цілком правомірно поширюється і на фольклор, і на сучасну ділову писемність, і на позафольклорну усну мовну діяльність. Тож і ми отримуємо можливість визначити в тих же графіті Софії Київської стилі церковної писемності та усного канону, фольклорний і діловий юридичний. Але при такому підході відразу впадає в око яскрава особливість стилістики графіті Софії Київської у порівнянні з подібним за обсягом текстів масивом графіті Софії Новгородської: серед київських графіті практично немає фольклорних за походженням, не кажучи вже про відбиття язичницьких ритуалів, які знаходимо на стінах Софії Новгородської. Чому так сталося, які риси світогляду причту і прихожан Софії Київської відбиває це явище? Наведений висновок може бути надійно опертий на статистичні дані. Але коли дослідники знаходять у текстах ХІ–ХІІІ ст. силабіку або «елементи силаботонізму», то варто нагадати про дуже вірогідну випадковість відповідного сполучення звуків і складів. Набагато надійнішим видається віднесення деяких графіті до кондакарного вірша. Але ж не треба забувати, по-перше, про гіпотетичність взагалі такого ототожнення, а також про те, що може йтися лише про пристосування візантійського вірша до слов’янського мовного контексту.