Особливості граматичного вираження минулого часу в коротких прозових формах сербського художнього дискурсу ХІХ–ХХ століть

Анотація

У статті проаналізовано семантико-емоційне навантаження аналітичних і синтетичних претеритальних форм сербського дієслова як експліцитних засобів вираження минулого часу в стилізованих епістолярних фрагментах коротких прозових форм сербського класичного художнього дискурсу різних епох. У цьому контексті розглядаються твори Я. Веселиновича, Л. Лазаревича, І. Секулич, М. Капора. Вивчаються більш або менш масштабні хронотопи листів, у яких або превалює ретроспекція лінійної послідовності реальних подій, або ж такі, що тяжіють до репортажів про події, ліричної сповіді або есе. Чільне місце посідає, зокрема, образ часу як дійової особи літературного твору. Художній матеріал переконливо демонструє, що транспозиційний стилістичний потенціал грамем минулого часу, який є теоретично найобмеженішим (порівняно із грамемами теперішнього і майбутнього часу), в різних видах епістолярних фрагментів може суттєво розширюватися. Не залишаються поза увагою і художні прийоми, спрямовані на максимальне зближення автора із читачем, передусім ефект інтимізації, повтори тощо. В епістолярному дискурсі актуалізуються численні моделі та схеми співвідношень між автором і читачем: реальний автор : реальний читач; імпліцитний автор : імпліцитний читач; фіктивний наратор (як технічний засіб) і адресат. У літературних творах це явище може бути іще складнішим, адже образи реального й імпліцитного авторів, реального й імпліцитного читачів або ж наратора й імпліцитного автора часто збігаються або ж настільки тісно переплітаються, що зазвичай їх важко точно ідентифікувати Листи як художній прийом і невід'ємний складник комунікативної стратегії автора досліджуються не лише в контексті суто граматичних параметрів часових нашарувань, а й із погляду дейктичного і наративного використання грамем минулого часу.